Ольга Білинська

Колись давно (у 2020 році), ще у минулому житті, я вперше поїхала до Харківського обласного центру служби крові здати кров. 

На щастя, у мене ніхто не хворів і не потребував донорської крові. Це просто було моє рішення, що я маю приносити якусь користь людям. Хоч я і була вже дорослою дівчинкою, а чомусь дуже соромилася, виникали безглузді питання типу "що я скажу, коли приїду?", "як на мене подивляться через те, що донація не для якоїсь конкретної особи?" та інші дурниці. 

Словом, хоч і доросла, але дурна. Навіть на роботі нікому не сказала. Хоча рідні підтримали моє рішення всім серцем. 

У Центрі крові мене зустріли чуйні співробітники, які і привітали, і все підказали. Одним словом, все пройшло дуже гарно. За декілька днів після цього я отримала смс: "Дякуємо, Ваша кров врятувала життя! Приходьте ще! Клочківська 366". 

Це були надзвичайні відчуття! Я плакала над тим смс, як маленька дівчинка. Лише у той момент я по-справжньому відчула сенс свого вчинку. 

Здавалося б, я не зробила нічого такого надважливого. Ну, поїхала, ну, здала кров. І що? Нічого ж такого надприродного! А виявляється - Я ВРЯТУВАЛА ЧИЄСЬ ЖИТТЯ! Наразі в мене таких смс 14.

Одного разу медсестра сказала, що цільна кров - надзвичайно цінна, тому одну здану донором дозу ділять на двох реципієнтів. Тож десь у цьому світі є мінімум 14, а може й 28, моїх кровних братів і сестер. 

Люди, здавайте кров! Рятуйте життя! 

Лише вдумайтеся - кілька витрачених вами годин можуть подарувати комусь ціле життя!